провесна. цвіли сині луги,
туман розвіяв залишки феєрії.
весняні води, любая офеліє,
бринять крізь тишу сивих берегів.
і пахне м'ята, холод ллє імлу,
на грудях крокуси...і ряст в м'якій траві,
в волоссі проліски -- хиряві, неживі,
а твої сестри мають йти по склу.
мені б лягти тут поруч, і в руслі
згубити залишки смутної меланхолії,
пустить вінок з троянд у зореколі, і
з душею потонути у імлі.
це лета? підкажи! чи стікс, можливо?
летять з сердець барвінковії сльози.
скажи, які чудні метаморфози
творять з людьми надії сі зрадливі.
...й розвіє над дібровою сапфіри
моя свідомість, тиха й мовчазна.
спитай хоч мнемозіну -- хто ж бо зна,
чи стану я ще знов колись до ліри...
ніяк. не буде більш ніяких змін,
прийме мене сапфо в палати рясні.
й підуть по склу товаришки нещасні,
й блакить лугів накриє вічний тлін.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753360
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 02.10.2017
автор: Панна Косач