Ось обривають коло автостради
Сумного міста паростки пітьми
Та дивний сумнів кутає фасади:
"Чи будем разом від сьогодні ми?"
І лиш тобі - це правдою здається,
Чужа людино, знаєш, бачить Бог,
Мабуть, твоє велике дуже серце,
Що так кохає, наче би за двох.
Наперекір моїм, скажу до правди,
Колючо-гострим, болячим словам.
Ти хилиш небо темної лаванди,
Цієї ночі, у дарунок нам.
Й цю мить - "бувай" , відтягуєш на трошки.
Бо ж так нестерпно хочеться піти,
Коли зіниці синьої волошки,
В мою байдужість прагнуть прорости.
Чомусь бо так в житті завжди стається,-
Це досі не пояснено мені,-
Коли нам хтось дарує своє серце,
Ми ще чекаєм принца на коні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753077
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.09.2017
автор: Лілея1