Життя-буття, немов шалений потяг,
стрілою уперед воно летить…
Нам дошкуляють холод, гуркіт, протяг,
а іноді – зупинок зайва мить!
На перестанках сходять пасажири –
то наші рідні, друзі, вороги…
Хто як іде: по віку і ранжиру,
вперед комусь гайнути до снаги.
Тих радощі дорогою стрічають,
окремих поглинає самота.
Відсутності когось не помічаєм,
опісля інших – лише пустота!.
Заходять пасажири уже рідше
і менше друзів зустрічаєм ми,
бо ідоли минулого – тьмяніші,
усе складніше ладити з людьми…
Напевне варто тактику міняти,
коли життя, то своєрідна гра,
а душу одягти у інші шати,
як осені наблизилась пора…
І не важливо, чоловік ти, жінка,
згадай із теплотою школу, клас.
Коли кінцева підійде́ зупинка –
те невідомо жодному із нас…
Долаючи життєві перегони,
не уникай робити гідних справ,
аби один ти, ідучи́ з вагона,
сміявся щиро, а народ – ридав!.
27.09.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752466
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2017
автор: Олександр Мачула