Я теж зів'яну з часом, як билина.
На превеликий жаль, до спритних не відношусь,
котрі тільки почують слово "соняшник",
то вже по олію мчать.
Дає мені життя любові,
неначе милостиню жебракові.
Знаю, людина слабка тілом, та дужа духом,
на тому й стою.
Несе мене життям, неначе пушинку вітром.
Згасаю, як той світлячок на сонці безвинно.
Спостерігаю за осіннім дощем,
та коли до нитки змок,
дощ вже й не страшний.
Вы можете прослушать данное произведение на канале автора: https://youtu.be/l_YVlOZdTvg
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752131
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.09.2017
автор: Svitlana_Belyakova