Нарешті тиша, Боже милий,
яка ж направду благодать!
І янгол, розпростерши крила,
ізнову учиться літать.
І легко спурхує на бані,
возносячи увись хрести,
котрі мені судилось вами
ще вчора зболено нести.
І падати в багнюку чорну,
і захлинатися жалем.
Та нині світелко проворне
малює сонечко за днем.
Малює білі-білі ночі
на дрімотливому вікні,
де ви, іще буквально, сночи
дощем грозилися мені.
І блискавками, і прокляттям,
і темним зойком-кулаком.
А я не знала, де втікати,
об стіни билася чолом.
Та нині тиша, Боже милий,
яка незмірна благодать!
Нащупуючи в серці крила,
учуся з янголом літать...
22.09.17 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751962
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.09.2017
автор: Леся Геник