Золотисто-жовту пектораль
Зодягла на себе диво-осінь,
Кличе мене з хати ця пора,
До її краси торкнутись просить.
По розкішно-сивих споришах,
Обережно з трепетом ступаю,
І здалось, немов моя душа
Росами-краплинками стікає.
Пригублю холодної роси
Із долонь безвітряного ранку,
А згори – небесна сіро-синь
Привідкриє сонечку фіранку.
Й попливе воно легким м’ячем,
Мов по морю, чистим небокраєм,
А під ним – журавлики ключем
«Кру» своїм ранкову тишу крають.
«Прощавайте», – посилаю вслід,
Хоч за ними ладна теж летіти.
Так уже влаштований наш світ,
Що ми всі Землі цієї діти.
17.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751911
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 23.09.2017
автор: Ганна Верес