Я – донька неба і сестра вітрів,
Тому і Повітрулею назвали.
Смереки люблять мій вечірній спів,
А полонини – пустощі й забави,
І навіть гори, хмурі і глухі,
В чалмі із хмар, як у тюрбанах білих,
Яких вітають гучно пастухи,
Ті гори, що від горя посивіли,
Притишено милуються, як я
Спускаюся по райдузі і скроні
Вичісую старанно їм зрання
Та ніжуся на скелях на осонні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751835
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.09.2017
автор: Оксана Дністран