Їй не сказали,
та вона знає,
що сина вже не має.
І серце крається,
на скалки,
кровить болюча рана,
кумок їй дихать не дає,
болить роз'ятрена душа.
Їй спокою нема.
Так гірко плакала вона,
дивилася його дитячі фото.
тримала в рученьках сорочку,
що вишила для нього.
Благала в Бога,
щоб це була брехня!
Сиділа, плакала, молилася.
Із часом біль злегка
пройшла.
Та не змирилася матінка,
що проклята війна,
забрала її дитя!
Тож прошу, любі
припиніть,
ви ж теж чиїсь сини!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751689
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 22.09.2017
автор: Kalinka