Біжиш. Тіло ще сонне та німе,
а слух вражає вітру шамкотіння.
Легенький подих враз підхоплює, несе,
роздмухує листочки, мов насіння.
Біжиш. В вухах лунає пісенька ритмічна.
Це, навіть, впевненості рухам додає.
Хоч на обличчі зараз маска керамічна,
та в голові вже кілька думок постає.
І це різнить людину від істоти,
котра інстинктами й потребами живе.
Бо ми знаходимо сенс у будь-якій роботі,
кожна з думок до висновку веде.
Твій біг, твій ритм, твій темп –
він іноді заглушує страждання,
хоч інший час і в моді зараз реп.
Іноді біг підсилює бажання.
Іноді біг вбиває зерно злості.
А ще, він освіжає тіло й дух.
І хоч думки бувають часті гості,
деякі з них підтримують наш рух.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751653
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.09.2017
автор: Катря Слон