Отак живу: люблю, радію, плачу...
Не всім дано дістатись до зірок!
Що вимрію, оте й собі побачу
У світі незалатаних дірок.
Отак минають дні і кілометри:
Когось забуду, а когось прощу
Хоча для когось я, мабуть, вже ретро,
Але життя від себе не пущу.
Все , що у нім - за все це я запла́чу,
Зі свого шляху не зверну ані на крок.
Що вимрію, оте й собі побачу
У світі незалатаних дірок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751610
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.09.2017
автор: Віруня