Це джерело батьки й діди ще знали:
З ним поруч сосни з небом обнялись…
Чомусь його Криничкою назвали
І берегти для внуків присяглись.
З-під пагорбка, із надр, із-під коріння
Струмок багато років дзюркотів,
Напоював з любов’ю покоління,
Щоб вдячні всі були, хто з нього пив.
Не заростала стежка до Криниці,
Навколо спів пташок завжди лунав.
І в спраги час біг кожний до водиці
Й губами до вологи припадав.
…Роки минали. І мінялись люди.
Байдужим і жорстоким світ наш став –
Безбожників, та із серцями Юди.
Без віри про майбутнє час настав.
Лиш назва від Кринички залишилась:
Сльозинками вода ледь-ледь тече,
Від вогнищ сосна всохла і схилилась,
Та бруд від п’яних оргій їй пече.
Невже не в змозі будуть покоління
Залишене батьками зберегти?
Загине дерево – якщо умре коріння.
Не буть майбутньому. Це знай, людино, ти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751609
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 21.09.2017
автор: Валерій