Розривається серце, опускаються руки,
Ти не знаєш що далі, що попереду буде
Знову обстріли в спину, перемир’я немає,
Знову смерть побратимів і війна не вщухає…
Ти тримаєш в руках фотокартку дитини
І у спогадах бачиш обійми дружини,
Рідних маму і тата згадуєш часто,
Коли сили немає, коли боляче й страшно,
А в думках одна фраза: «Ще так хочеться жити»,
І дитину у мирній країні ростити,
Щоб війна закінчилась, щоб не плакали мами,
За своїми дітьми, за своїми синами,
Я не знаю, що далі, де межа тому болю,
Та я вдячна за небо, за сонце,за волю,
Всім тим людям, що борються кожну хвилину,
За мою незалежну, незламну країну!
© Марія Скочиліс
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751460
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.09.2017
автор: Марія Скочиліс