Яка коса залишилась у мами,
А в юності такою не була.
Її неначе різали роками,
А в колір додавали молока.
Вона з роками стала біла-біла,
Без кави залишилось молоко.
Від долі, певно, мама посивіла,
Не все так просто у житті було.
Проте і нині мама спозаранку,
Свою косу сплітає, як колись.
На свято одягає вишиванку,
Іде до храму, вдома помоливсь.
Рахує й нині, що краса дівоча,
Захована в заплетеній косі.
І кожен ранок хоче, чи не хоче,
Хвилини додає своїй красі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751333
Рубрика: Присвячення
дата надходження 20.09.2017
автор: Віталій Назарук