Як багато вартують промовлені вчасно слова,
Доброзичливий погляд, усмішка, запалена сонцем.
Ти прийняв ці дари, й піднеслася угору брова.
Ти відчув смак добра і що це не мара і не сон це.
І маліє твій біль, сходить в макове зернятко страх,
Кров по жилах тече рівно впевнено, дихання чисте.
Сила колосом вгору несеться і зріє в руках.
І душа веде соло під гру – вітерця-гітариста.
І так хочеться погляд топити в небесній ясі.
Кисень в сіті легень закидати – дарує природа.
Застигати, мов ягода в склянці желе, у красі,
Тіло пестити сонцю давати й нічній прохолоді.
Просто жити, ходити, літати, немов би той птах,
Засівати добро в лан планети Земля без упину.
Знати, все недарма, все до чогось указує шлях.
Віру в серці тримати, немов найціннішу перлину.
Тут яса́ – в значенні світло, сяйво.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750991
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.09.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)