Ще болить... та по ще́мних стежках
Відпускає, мов кат, грішна памˊять.
Але, знову і знов синій птах
І крилом обіймає і манить!
Босоногий по скалкам вогню,
Льодової торкнешся безодні...
Якщо є в нас з тобою Сьогодні,
Значить янголи в душах живуть!
Хто ми, що ми з тобою в цім світі –
В лабіринтах життя, між спокут?
Між зорею і вранішнім вітром:
Порятунок, чи чийсь пˊятий кут?
...Заблукати б з тобою в духмяності
Полином закосичених трав,
І забутися у реальності –
Ти мене, як повітря чекав!
...Незбагнена, стрімка, неозора!
Синій погляд приспущених вій...
Потаємна, щемка і прозора –
Легкокрилий політ моїх мрій!
Позолочений плащ прикриває
Світлих дум щиросердну жагу.
І не віриш! Та знов осягаєш
Легкий шелест на першім снігу.
Повернуся – дощами, накрию
Хвилю спогадів тихих і рим!
Сонцем ніжним зненацька зігрію,
Заколишу диханням своїм...
Запалає, забˊється, задише
Потаємне мереживо слів!
І у роздумах те́рпких залишить
Недопитий коктейль дивних снів.
Я – з тобою, і все ж, недосяжна!
Незбагнена дивачка проста.
Непідвладна думкам, але – бажана!
То я грішниця... то я – свята...
....Приголублю, закутаю ніжністю –
І закрешу морозами вмить.
В піднебесся, освячена грішністю,
Та елегія наша злетить!
...Знов зірки теплотою засі́яли
Оксамитове серце твоє.
Знов прийшла твоя Осінь омріяна –
Що ж, приймай!зустрічай, яка є...
©Тетяна Прозорова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750961
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2017
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)