1
Давид, що — комік?
Давид — буйний!
І я у патлах —
Обхопив його чуйність!
Давид — не лисий:
Я — баю́нний!
Ми багатьох похоронили,
Чи те повідать захотіли б? —
Є зрілість більша
за всю юність!
Ми — космос!!!
Космос ми пасхальний! —
Христос глава! ми — патли вдалі!
Він нас пригладить —
та що кажу? уже пригладив…
та навкруги сміються гади,
й ззеле́нені гроби-костюми!
А зрілість, Христе, краща
і за юність!!!
Давиде, царю,
космос вільний:
Це космос ходить з нами тінню…
Сонце — Христос!! уся ця Сила —
це Він у серці,
у безціннім
2
Усьому світу об’явлю імпі́чмент
На глибину спущу
ці труби-пічі
На висоту здійму
у Духа труби — вічні
На глибині немає протиріч
Чи ви не винні —
гаси́ть умами Божу річ?
На висоті немає протиріч!
Чому ви так словами кричите??
Для чого в мислеформах шумите?
Бо ви не у Христі.
Я бачу.
Бо у Христі — немає протиріч.
Ще так селяни —
щоб життя відчути —
скачуть...
Ви глушите в пророці Божу річ!..
3
Геніям є крила пролітати —
В них немає драми, як і в Бозі!
І дрижать ті Божі супоста́ти
ще в дорозі
ще в дорозі
ще в дорозі...
В геніїв є — сі́м’я Боже,
слово!
Люд пред Богом —
мов ще діти незачаті...
Як розгін і вектор — напрям, пісня
полетять колеса траки
траки!
Або світ пересмика́ється до драки,
або геніїв —
лик, дух, серця́ —
лиш благовісні!
05.08.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750769
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.09.2017
автор: Шевчук Ігор Степанович