Навіщо, сопілонько граєш сумної,
Навіщо, рідненька жалю завдаєш?
Тужливу мелодію й скрипка виводить
І котяться сльози солоні з очей.
Та б"є барабан, аж відлунює в скронях,
Від болю стискається серце щораз,
Воно і від звуку труби теж холоне,
А розтривожена плаче душа.
Це молодого ще зовсім хлопчини
Життя обірвала, немов ту струну,
Куля ворожа.Цвіт нації гине.
Впускають в могилу ще одну труну.
А мати зчорніла, її не впізнати,
Бо постаріла десь на двадцять літ,
Ніхто не поверне уже їй дитяти,
Для бідної неньки померк увесь світ.
Всі плачуть навколо, вона ж заніміла,
Не бачить нікого, нема уже й сліз.
Не для війни вона сина родила,
За що ж таке горенько випало їй?
Лунають салюти в честь сина-героя
І душу на шмаття печаль розрива,
Цю рану криваву і час не загоїть.
Що ж ти наробила, проклята війна?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750746
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.09.2017
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський