Мушу відпустити смарагдОве літо,
Ще б за ним, мій лелю, птахою успіть,
Бо в душі осіннє сколосилось жито,
Сивина на скронях піснею дзвенить.
Заганяє роки, що хмарки в кошару,
Чом так скоро леле літній дощ минув?
Ой ви дні- примари- лічені отари...
Подихом осіннім вітерець моргнув.
Бути б ще весною, цілуватись з літом
І сміятись в очі осені німій,
Сивина на скронях квітне буйним квітом,
Квітне, леле, осінь- вже гублюся в ній.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750634
Рубрика: Присвячення
дата надходження 15.09.2017
автор: Леся Утриско