Бути красивою,
Але непотрібною.
Купатися в обіймах,
Але не пізнавши любові.
Бути поряд,
Але самотньою.
Могти говорити про все,
І бути почутою.
Відчувати твоє життя,
Знаходити його істину.
*
Наповнюючи простір всесвіту,
Відчуваємо пустоту
Невагомості часу,
Неважливості дня.
Спокійний потік енергій,
Обплітає вигини,
Проте не перетинаються,
В нашій перспективі.
Зірки, які запалило місто,
Освітлюють стіни душ.
Відчуваючи простір по новому,
Бракує слів для розмов.
*
Забуваю дихати...
Невагомість повітря стає надто важкою.
Та його було надто багато,
В голосних снах.
Не залишилося реальності,
Лише танець енергій залишається сенсом.
Танець який запалює,
І не дає забути.
Танець, який не дає піти,
Який повертає назад.
Танець якого не видно,
Але відчуття спокою в твоїх обіймах,
Не залишає байдужою.
Я маю в тобі дім,
Куди можна повертатися і не ховатися.
Де можна бути собою,
Зі всією красою і своїми прокрощами.
*
Захід сонця поміж деревами,
Показує шлях до вічного спокою.
Ступаємо серед висот вічних енергії,
Щоб віднайти свій початок.
Задихаючись під водою,
Вчишся дихати повними грудьми.
Дивлячись очима в реальність,
Бачиш, неземних, яким вклонялись.
Неважливість часу і реальності
Зводить з розуму та приносить радість.
Під землею давність заховану чуєш,
Вона пульсує в ритм твого серця.
Доторкаєшся, щоб пізнати її,
Щоб відкрити та наповнити.
Як заб'ється ним простір
Пізнаємо в собі вічність,
Якої недано жодній душі.
Її закривали бо вона велична
І в невмілих руках небезпечна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750094
Рубрика: Присвячення
дата надходження 11.09.2017
автор: Інге Ярова