!

Вогонь,  субстанція  летка  і  невловима,
окиснення,  що  тане  у  зигзагах  диму,
метафора  твого,  мого  життя.
І,  ось,  під  дивний  пальців  менует
згортаються  тютюн,  папір  в  коктейль:
в  моїх  устах  Америка  й  Єгипет,
а  дим  все  креслить  простір,  мов  пастель.
Вогонь  щоразу  повертає  димну  вісь,
що  втілює  життя.  Затята  звичка,
що  проростає  у  трахеї,  наче  свічка.
Ми  несемо  її  через  віки,  мов  Прометеї.
Колумб  привіз  прокляття  із  Нового  Світу.
Час-простір  виганяє  з  Піреней
В  легені  нам  чергову  індіанську  свиту.
Ти  знаєш?Ми  останні  з  Могикан
(екрани  електронні  замість  ватри)
Ми  летимо  в  вогонь,  це  цього  варто.
(чи  він  летить  у  нас)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749980
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.09.2017
автор: La_Ra