Гойдаючи надії на майбутнє,
в колиску сьогодення зазирни.
Чи бачиш Ти крізь казку незабутню,
як ріжуться до Тебе чорні сни?
Заплутуєш себе у павутину,
з якої вже не буде вороття,
Ти віриш в те, що він в житті єдиний,
чому ж із ним життя - вже не життя?
Кохаючи, зализуєш ті рани
Латаєш чорні діри в своїх снах
Посеред люті, страху і обману
даруєш посмішку в загублених серцях...
І книги ті залиш собі на згадку,
і ті історії, що втоплені в журбі,
Нічого більш не треба для достатку
лиш сни його, призначені Тобі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749425
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.09.2017
автор: Infenochka