Відчужено, без парасольки йшла,
І падав дощ здивований на плечі.
У сутінках ховалася душа,
Знітившись від пустої порожнечі.
Навстріч котився торопкий потік
Людей, байдужих до чужої долі.
Він не прийшов… Він просто підло втік,
Забравши все, окрім її любові.
Що там в осінній далі світить їй:
Надії промінь чи образ сувої?
Душа більш не бажала марних мрій
І рабства від обручки золотої.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749369
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2017
автор: Г. Король