Справжня любов усіх несе:
хтось зна куди,а хто й не зна...
Чи є любов, чи я ще є,
чи може вже мене й нема?..
Колись була я молода,
і віра, і любов була,
була і радість, і біда,
і з ними я в світі жила.
Таки ж була колись любов,
куди ж поділася вона?
Чи захолонула вже кров,
чи то в душі моїй зима?..
А без любові і життя,
то не життя, сумне буття.
Здається я вже й не жива,
та й не жива - жива бува...
І я оглядаюсь назад,
ще чую поклик в майбуття,
чи то підказка, чи наказ:
люби себе й люби життя!
Хоч пари вже в мене нема,
та від любові є сліди,
і хоч в душі давно зима,-
я повертаюся туди.
У ті роки і в ті часи,-
мене вже спогади ведуть,
сповнюють вражень і краси,
у світ чаруючий несуть...
Діти й онуки, вся рідня,-
до них любов моя земна,
сьогодні, завтра і щодня,-
любов жива, як і була!
Приємні чуються слова,
й співає знов моя душа,
я розумію, що жива,
тому й пишу цього вірша...
Знають усі і знаю я,
що любов є, як і була.
Як серце стука й грає кров,
тоді і щастя є, й любов...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749339
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2017
автор: геометрія