Чи справді то було чи сон це,
Дивились жахаючись ми.
Безсило боролося сонце,
Із повстю холодної тьми.
Земля вивергалася ревом
У акті смертельної гри.
Безлисті і мертві дерева
Вгинали могучі вітри.
Долів опускалися руки
Важчала душа від ридань.
І в дупла ховалися круки
Свою вижидаючи дань.
Земля до кінця перемокла,
Зловісну б пору пережить.
Мечем задіймленим Домокла
Природа нащадкам грозить.
Молились ми: Господи явся,
На смуток оцей наполяж.
Лиш грім в небесах розсміявся
Молитву сприйнявши як блаж.
3 09 2017р
Парище.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749140
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.09.2017
автор: Мартинюк Надвірнянський