Злітає потихеньку з поля неба,
Сідає рій зірок на підвіконня.
Окраєць місяця, ріжок - оздоба
Самотній в оксамитовім бездонні.
Блукаючи примарою в безсонні,
Я теж одна-однісінька чекаю.
І голову схиляю, ніби сонях.
- Прийди скоріше,- я вночі благаю.
Вогонь свічі палає філігранню,
Обвітрений заходиш, бачу погляд.
Шепочуть губи розсип слів кохання,
І відчуваю ніжний подих поряд.
І знов для двох феєрія любові,
Міцних обіймів теплий кашемір.
Не обірватись диво-ланцюгові,
Що нас єднає досі з давніх пір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749127
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.09.2017
автор: Світлая (Світлана Пирогова)