Він говорить так вдумливо,,особливо,коли зве по імені."Віта" з його вуст
завжди звучала серйозно,аж я дослухалась до вібрацій голосу.Я люблю
його слухати такого.Тоді він мудрий,коли зізнається мені вкотре в коханні.
Промовляє до мене серцем,а моє-радісно приймає все,наче дитину сплячу
забирає з рук у руки.Так і носимо свою любов на руках, і ношею цією по-
в'язані,і обов'язком цим пошлюблені.
Заговорить мене до крові у скронях,до болю,до знемагання ,та тільки-но я
заїкнусь:"Я...",-він спинить,лишить мене наповненою і голодною.І відійде,як
наче в скорботі.Зробивши мене щасливою.Він уміє робити мене щасливою.
Просто по телефону.За сотні км.Без квітів.Без нічого.Коли я сердита,нес-
терпна з ним,обзиваюся,не вірю йому!..Але жду,жду його поцілунку і рук на своїй шийці і в агонії згадую,що було між нами.Від таких обіймів не вті-
кають.А я пішла,понуривши душу.Лише сказала йому:"Я йду,щоб повернутись".І він у муці чекає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749072
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.09.2017
автор: Вікторія Коваленко