Уже багрянцем заквітчались пишні крони
осик, черешень, кленів, ясенів
і з ніжним переливом линуть дзвони,
відлунюючи пісню про синів.
Ой, сини-ясени, відлітають у вирій лелеки,
у осінній красі мию душу немов у росі.
До зими восени ще порою здається далеко,
та частіше мені бракне ваших дзвінких голосів.
Ті дзвони дивні мою юність нагадали,
безсонні ночі і щасливі дні.
Це зрозуміє тільки той, кого кохали,
хто сам кохану бачив уві сні.
Ой, сини-ясени, сипле золотом жовтень статечно,
в оксамит одягає й лаштунки із бронзи кує.
Так, завжди восени стережуть нас роки недоречно,
двері все ж відчини – то невтішне багатство твоє.
Нехай з літами красні весни плинуть вічно,
не зазирає осінь у вікно,
і незрадливо ваша доля чоловіча
лягає на життєве полотно.
Ой, сини-ясени, ви для батька надія й опора,
прилітайте як сніг кожну зиму на отчий поріг.
Не чекайте весни, завітайте до отчого двору,
повертайтесь завжди ви додому з далеких доріг.
03.09.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749061
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.09.2017
автор: Олександр Мачула