(Вірш присвячується нашим чудовим батькам, цей вірш - звернення до них від люблячих дочок)
Залишились самі. Війнув у очі вечір.
Вже місяць закотив за гору свою втому.
сховався цілий світ за Ваші рідні плечі,
А ми ще й не збиралися вертатися додому.
Чекаєте на нас, ідете до дороги,
Що в'ється ніби вуж й зникає десь за садом.
Та ніч не виглядає, на жаль, давно нікого.
В саду у Вашім й досі так гарно й листопадно.
І руки натрудились, за день цей не спочили.
Та грона винограду зігнулись від ваги.
А ми не написали, чомусь не подзвонили,
І тихий вечір в зорях вже Вам не до снаги!
Блукали рідні діти, забувши про чекання.
Й на ганку засинала непрохана розлука.
Та ось прийшло для мами гаряче привітання,
Дозвольте, батьку любий, вам цілувати руки.
Пробачте, що мовчали, приходили невчасно.
Що часом Ви лягали, не дочекавшись знов.
Світило сонце нам лиш в саду вишневім ясно,
Та цілий світ зігріла ця Батьківська Любов.
Зібралася родина, блистіли ваші очі,
Розглажувались зморшки, а місяць молодий
Блукав по лабіринтах розчуленої ночі,
Знов повертав додому... й от, ми прийшли сюди!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=7489
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.10.2005
автор: Farjen