Я шепотіла літу: «Не спіши…
Чом похапцем збираєш ти пожитки?...
Недавно лиш закінчились обжинки…
Тепла мені хоч крихітку лиши…»
Його так відпускати не хотіла:
Тримала руки, вішалась на шию,
Що й досі шрам не передпліччі ниє,
Бо надто притискалася до тіла…
А серпень, ледь насупившись: «Пора…
Як хочеш, заберу тебе на південь,
Лиш вдосвіт, закричить як тільки півень,
Приходь до ставу, тільки в акурат…»
У захваті зібрала три валізи:
Вечірні плаття, капці, сім парео,
Бікіні, босоніжки і сомбреро,
Хотіла ще, та більше чомсь не влізло…
Натомлена, я прилягла... на трішки,
В думках була у гамаку на пляжі.
Та сон всі крики півнів переважив,
Лиш десь опівдні я проснулась... в ліжку…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748660
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2017
автор: Оксана Дністран