Перед тим, як у цю солону воду пірнути,
пообіцяй мене розбудити.
Адже я так боюсь цієї останньої миті
тиші, під час якої перестаєш вірити в безсмертя.
Особливо, коли таких митей багато.
Навіть якщо оранжад пожежі заповнить легені повінця,
діоксидом або будинок проковтне повінь чи велетенська летюча риба.
Навіть якщо хвилі перестануть вимивати пісок моїх повік,
навіть якщо сонце перетворить цей пісок на скло й
мою склера розтане.
Пообіцяй розбудити до того,
як витече все світло денне,
до як з мене почне вихлюпуватись темрява.
До того як риби вішліфують мої кістки до біла,
до того як свідомість моя прирівняється до свідомості дерева.
Навіть якщо біль відкритих очей
затьмарить біль очей закритих,
ти обіцяв мене розбудити.
Нехай пройдуть століття від снів чи кошмарів,
я впізнаю затемнення сонця, що є нашим умовним знаком.
Це ти спробуєш затулити електричну лампочку рукою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748654
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2017
автор: La_Ra