Серпневе сонечко аж ніяк не налаштовує на думки про глобальні світові проблеми, душевні терзання чи яку ж сукенку обрати для самотньої прогулянки містом. Все чомусь залишається на другорядних ролях, хочеться легкості та відсутності будь-яких зобов’язань перед власними думками. Ідеальна картинка для літнього дня. А тим більше думати про те, що ж таке життя і у чому полягає сенс його існування зовсім не хочеться.
З дитинства її вважали дивачкою, яка мала довге волосся, що як виявилося згодом було предметом надзвичайної гордості. Але навіть цей незаперечний, усталений роками факт не зупинив холоднокровне та зважене рішення вкоротити вік власному предмету гордості. Хтось скаже, що життя сповнене парадоксів і тому очевидно не варто дивуватися появі та усвідомленому вибору такого рішення. Адже ми не стоїмо на місці. Зростаємо, нас виховують, формують наш світогляд, вірячи у те, що закладені цеглинки правил та норм залишаться незмінними упродовж довгих років. Можна припустити, що хтось так і залишить ці нотатки – повчання на сторінках власної душі, інші – візьмуться за радикальне редагування написаного.
Слухняне дівчисько зростало, малюючи власну картину оточуючого світу, однак ніхто не знав, що створювана палітра була неповноцінна, розподілена навпіл, адже саме таким вона бачила цей світ. Покалічений, заповнений спогадами з минулого, що іноді приходили до неї у гості на горнятко запашного трав’яного чаю. Довгі розмови зі спогадами не підсолоджувалися навіть принесеними гостями солодкими тістечками та улюбленими шоколадними бамбетлями, гіркий присмак минулого завше лишався на устах.
Дивачка гортала сторінки життя, що вимірювалися місяцями схожими на роки. Хтось намагався втиснути її в існуючі рамки загальноприйнятих норм поведінки, але вона вперто продовжувала тонути у книгах, мовчанні, розмовляла з мовчазним Фреді, який щиро вірив, що шоу має тривати незважаючи ні нащо і розмовляла зі своїм улюбленим чотирилапим волохатим чудом. У душу зазирало безліч масок і лише одиниці залишалися на м’якенькій софі, полишивши будь-які захисні вуалі. Це були обранці її душі, з якими вона сміялася і плакала, підтримувала їх найшаленіші задуми, вірячи, що вони особливі, варті уваги.
Проте ніхто не знав, що це дівчисько – дивачка була справжньою емоційною міною, яка могла вибухнути у будь-який момент. Сьогодні останній день літа і вже завтра завітає перший поклик осені, що увійде у дівчаче життя з її власним днем народженням. Цікаво, чи вибухне завтра новий день радістю чи розпачем? Чи це знову виявиться черговим символом на долоні консервативного календарика, який радітиме замкненому колу чотирьох сезонів? Очевидно, що мало хто захоче натрапити на міну, що трохи покалічить чи змете все навколо своїми величезними сіро-зеленими очима, сповненими запитань без відповідей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748559
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.08.2017
автор: філософ