Пом’ятою життям примарою
Сидів в тролейбусі старий
Та не один він , а з гітарою
І ясний погляд із-під вій.
Він обіймав її із ніжністю
Неначе дівчину юнак
Вона йому служила віддано
І він це цінував, однак
В потріпанім старім футлярчику
В негожий день з собою брав,
Так серед міста, на базарчику
Собі копійку заробляв.
Блакитні очі усміхалися,
Хоч тихо плакала душа
Чому все рушилось, ламалося,
Життя не варте і гроша?
Кивнув привітно він кондуктору,
І пасажирів розглядав
Свою ж гітароньку -подруженьку
До серця щиро пригортав.
Вона всіх переливів струнами
Тужливо плакала із ним
Людських сердець ця гра торкнулася
Звучанням ніжним і живим.
Розпухлі пальці струн чіплялися
Тужні мелодії лились.
І в небі наче розвиднялося,
Душі злетіть хотілось ввись…
Та день скінчивсь, старий неквапливо
Весь заробіток свій забрав
І в магазинчик за пляшчиною,
Зітхаючи, пошкутильгав.
А завтра знову із гітарою,
В тролейбус сяде той старий
І будуть їхати так парою
До кращого життя, до мрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748412
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.08.2017
автор: Авдія