[i](Втомлені, наче після спекотливого жнивного дня, [b]Гаремні Троянди [/b]опускаються на пагорби[b] Гаремного Саду[/b] – відпочивають.
Погідним надвечір'ям котиться переливами [b]пісня "Обжинкового Вінця".[/b] З рук в руки котиться [b]над головами Троянд[/b] і [b]сам Вінець[/b], звитий зі стиглої пшениці, прикрашений калиновим гіллям, перев'язаний [b]вишиваною "Долею".[/b] Котиться... до [b]Обжинкової Княгині,[/b] що наче молода на посаді, чекає тріумфу своєї вроди. Ось вона – притаїлась у глибині Саду – [b]Постать у Білій Льолі,[/b] коса її розплетена).[/i]
[b]Хор Гаремних Троянд[/b]
[i](співає):[/i]
[i]– "Вже сонце заходить...
Вже сонце заходить – а місяченько сходить.
Котився вінок додому...
Котився вінок додому – просився женців до столу.
Відкрий, панотче, ворота...
Відкрий, панотче, ворота – а наш віночок з золо́та.
Відкрий, панотче, нам брами...
Відкрий, панотче, нам брами – а наш віночок з перла́ми.
Відкрий, панотче, кватирку...
Відкрий, панотче, кватирку – а наш віночок, як зірка.
Відкрий, панотче, віконце...
Відкрий, панотче, віконце – а наш віночок, як сонце".[/i]
[i](доспівавши пісню [b]"Обжинкового Вінця"[/b], [b]Гаремні Троянди[/b] вдягають його на голову [b]Жінки в Білому[/b]").[/i]
[b]Голос Жінки в Білому[/b]
[i](в минулому Білої Троянди Щастя):
[/i]
– ...Мені Кисмет як нитка повелась...
Я зріла плодом – значить я збулась.
[b]Квіткове багатоголосся:[/b]
– Щаслива Настя...
– О... щаслива Настя!..
[b]Хор Гаремних Троянд:[/b]
– Не дармо ж ти була Троянда Щастя!
[b]Багатоголосся:[/b]
– ...А раптом, Насте... лихо навернулось...
– ...А, мо', когось те щастя й не торкнулось...
[b]Голос Жінки в Білому:[/b]
– О... щастя мить – торкне й летить – але
нікому щастя не було мале!
Так мислив Бог: од віка і до віка
суть щастя жінки – ласка чоловіка...
В найвищу темінь... в найскрутніший час –
як ми любили!.. як любили нас!..
[b]Хор Гаремних Троянд:[/b]
– Прийміте ж нас!.. Ми близькі і далекі...
Ми Гюль-хасекі і Хуррем-хасекі...
У плавнях Часу молимо з пітьми
за вас – людей – бо теж були людьми...
Тримаймося, як лелі*127, на плаві –
ми – Ц в і т в О с е л і Б о ж і й, ми – живі...
[i]([b]Гаремним Садом[/b] під мелодійні передзвони похідних дзвіночків лине дівоча [b]щедрівка)[/b][/i]
[i]"В панськім городі росла лелія.
Хто ї' посадив – панна Марія.
Як садила говорила...
Як садила говорила –
рости, лелія!.. рости, лелія!
Прийшла до неї матінка її:
– Урви, Маріє, тої лелії...
– Не урву я ні листочка,
бо то моя лелійочка –
рости, леліє!.. рости, леліє!
Прийшов до неї миленький її:
– Урви, Маріє, тої лелії...
– Урву, урву, лелійочку –
бо то мому коханочку –
урву лелію... урву лелію!"
[/i]
[b]Голос Жінки в Темному Пурпурі:[/b]
– ...Ми відбулись...
[b]Голос Жінки в Жовто-Гарячому:[/b]
– ...Ми відійшли в минуле...
[b]Голос Жінки в Білому:[/b]
– ...У нашім лоні - пуп'янки малі...
[b]Голос Рожевої Троянди Замрії:
[/b]
– ...Ми наливались...
[b]Голос Троянди з Фонтану Сліз:[/b]
– ...Ми цвіли...
[b]Хор Гаремних Троянд:[/b]
– ...Заснули –
З і в' я л и м и Т р о я н д а м и З е м л і.
[i]([b]Гаремним Садом[/b] раз-по-раз проноситься холодний осінній вітер. Від його доторку [b]Троянди[/b] засинають тривалим [b]сном Перемлілої Природи[/b], повільно похиляючись до землі.
...[b]Кольорові пелюстки,[/b] наче райдужний [b]казковий снігопад[/b] облягають [b]Гаремний Сад[/b]... рожеві... кремові, пурпурні і білі... з шурхотом опадають долу...
...Блаженна мить падінь... [b]Блаженний Сон[/b]...)
[/i]
***
[i](...Коли сутінки надвечір'я поглибшають, [b]Гаремний Сад[/b] знову навідають його невпізнані вартові... На цей раз [b]Жінка в Чорному[/b] і [b]Жінка з Лелечими Крилами[/b] триматимуть [b]сіті кольору Темної Ночі[/b], усіяні кольоровими зорями. До них вони збиратимуть [b]пелюстки Зів'ялих Троянд[/b]).[/i]
[b]Голос Жінки в Чорному:[/b]
– Пресвята Покрово-Богородице,
прославлятиму Ім'я Твоє в усякому роді і роді.
Всяк народжений на землі нехай радіє,
просвічений Духом...
...Нехай святкує Природа Безтілесних Духів, що поважає Тебе...
...Твою священну радість Богоматері,
і нехай співає...
...Радуйся, благодатна Богородице, пречиста Вседіво...
...Чашу спасіння прийму й Ім'я Господнє призову. Алилуя!..
[i]([b]Жінка з Лелечими Крилами[/b] виводить співом богонатхненне "Алилуя!")
[/i]
[i](По якімсь часі зір губить [b]таємничі Постаті Жінок[/b], а над [b]Гаремним Садом [/b]зависають лишень оті [b]бездонні Сіті... кольору Темної Ночі[/b], густо засіяні зорями, а поміж ними – [b]...опалі пелюстки Зів'ялих Троянд[/b]).[/i]
[b]Голос Жінки з Лелечими Крилами:[/b]
[i](співає з-над хмар, незримо тримаючи Сіті):[/i]
[b][i]– "А-а, а-а... котки два,
шарі-бурі обидва...
Один пішов на миші,
другий люлю колише...
А ти, коте, бурий,
пряди срібні шнури...
А ти, коте чорний,
сідай в срібний човен...
Сідай в срібний човен,
лови рибки повен..."[/i][/b]
[color="#ff0000"]З а в і с а[/color]
ПРИМіТКИ
[i]127 Лелі – похідне від богині слов'янського пантеону Місячної Води-Лелі, що була дочкою Лади – Гармонії Всесвіту, Матері Роду.[/i]
(За виданням[b] "Епоха В'янучих Троянд" [/b](драма). - Львів: Сполом,2014)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748368
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 30.08.2017
автор: Сіроманка