Споришем комусь падає стежечка в ноги,
Комусь брили пройти не дають.
Але точно таких поціновують Боги,
Які важко в житті самі долю кують.
Не тримається дар, що задарма приходить,
Лінь пуста... не карбує сліди.
Як туман у гаю розтає... і відходить,
Бо заржавіє плуг... як нема борозни.
Саме тим доля успіх і щастя дарує,
Хто підноситься до одчайдух.
Сам підкову приб'є... і як коник працює,
Не шкодуючи духу для цього ні рук.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748303
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2017
автор: Миколай Волиняк