не дивись на мій гайр, тут тобі не вечірній хрещатик.
ну, короч, я такий собі, знай, жеребець.
вхопи мене за хвоста, і ти вже не банкоматик:
ти вже п'юре картопляне, ти рожевий святий покупець.
річ у тім, що біцепс у мене в два рази більший,
ніж ціла твоя голова,
я ходжу в тренажерний зал 6 днів на тиждень. –
твоя мама, хай буде здорова й жива,
сказала б, що я гарний хлопчик, горобчик
– не те, що якийсь захарчований кріль.
ти кріль? ти пожива для риби, планктон,
а я той, що плює на собачий закон.
я виходжу вночі, ми торгуємо тут з братанами
всякою всячиною, і всяк той герой,
хто здумає поторгуватися з нами,
накладає в штани. ну гаразд, герою:
накладеш у штани чи накладеш головою?
бачиш он того? він дядько, він носить зброю.
нам багато не треба, що ж нам робити з тобою?
о, турботаврія! ідеальний автомобіль для відпочинку,
коли нам набридає вбивати й грабувати.
знаєш, як це робиться: натираємо сир,
шаткуємо яйця та шинку,
посипаємо зеленню, але помірно:
будинок-два, й хвате.
отак-то, мій брате:
ціни на ліки зростають, мов навесні літаки,
люди отримують з того високі показники.
а знаєш, чому нас не любить поліція?
за незалежницький зовнішній вигляд і мову –
второпав? це расова дискримінація,
це проблема. це несправедливо: судити людей за слово.
та це відбувається, так буває щоденно та цілодобово.
ти знаєш, як це напружує нервову систему? набридло.
ти знаєш, що я зроблю? я цю систему
запроваджу або до пекла, або назад до в'язниці:
я не дозволю, щоб нами, народами, керували п'яниці
і брудне корумповане бидло.
я люблю банкомати – не тому, що я сильний естет,
а люблю їх, коли вони раптом вивергають зелене листя,
і коли в них таке стається, здається, життя – чистий мед,
– ні, не чистий, а з присмаком якогось небесного щастя.
чом же мої дівчата проклинають мої печінки?
я не давав їм на те ні дозволу, ні підстави.
от які то бандитки. посилають мене навпаки,
кажуть: "тварина, падлюка, бидло дурне, шепеляве"
так, ніби всі з благородного коледжу. вчиться, прикинь,
не на принцесу-поетесу – на ветеринара,
та ще й не з тих незайманих богинь,
що була б мені з них екзальтація й пара.
так ото пташенята помилуються на мою показну статуру,
й на золоті ланцюги, й на сім чи на вісім мобіл
з сімома сім-картками у кожній – кожна дбає про власну шкуру,
а про душу – ніхто. ну гаразд, я тварина й дебіл,
мене можна побачити, як я граю автостоянку
при нічних ліхтарях: стару леді чи дідуся
пограбуємо, та втікаємо, а вони там нехай до ранку
телефонують поліції, чув? а ти думав. оце тобі вся
турботаврія, і фінансовий ризик. тут я граю нечему,
там – джентельмена, а там – найтупішого бандюка.
знаємо й схему залякування, й свою корупційну схему,
і всяку систему не в тему, де коли треба й яка.
а цей, що ти кажеш – то мій перукар.
за десять баксів зробить з тебе зірку репу,
а схочеш – вовка з вол-стріт. дводушний яничар,
я мав його застрелити без зброї серед степу.
буває, коверзує, додати вимагає –
тоді я дістаю свого ножа,
не денервуй, кажу. тоді вже замовкає.
а ти приходь увечері на пиво до гаража.
ти бач, я серйозний та ніби суворий,
з бородою для стилю, ще й з кінським хвостом –
то іміджевий маркетинг; а так – я відкритий, прозорий,
ні на кого не маю зла, а за гроші плачу добром.
розповім тобі ще, як нас колись кохав
джіесті. ти не знаєш що то?
ну, ти, братику, телепень. це таке, щоб знав,
стерво, що ставить тебе на коліна
і загадує зайву роботу.
хаха! цей малюк джоні говард –
справжній кретин, я тобі точно кажу.
те, що коштує 50 баксів,
він віддає за 10,
а як ножем пригрожу,
то й за п'ять символічних центів.
зроду не бачив таких опонентів –
та ще й здмухає з тебе іржу
за твором: atm, the stooges
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748200
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2017
автор: norton