За обрієм вечірній промінь зник,
Що цілував рожеві роси в травах…
І стеле ніч з перлинами рушник,
У синій смуток кутає заграви.
Сховалися несказані слова
В крилату пісню на твоїм зеніті.
А синій смуток плечі укрива
Найкрасномовнішим мовчанням в світі…
Згасає вечір… Тихне радість… сум.
Та стільки неба, стільки неба з нами!
На струнах вітру сни вечірніх дум
Сплітаються з вечірніми піснями…
Чому ж так сумно в цю щасливу мить?
Чому так синьо-синьо пахнуть трави?
Тому що у серцях наших звучить
Роздолля мрій осінньої уяви…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748178
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.08.2017
автор: Олена Жежук