До розмови не стану з тобою,
Лиш погляну й відразу ж німію.
Те що серце розбите любов’ю,
Я сказати тобі не посмію.
В моє серце ти влучила мітко,
І душа вже спокою немає.
Наче сонце земля на досвітку
Погляд мій лиш тебе обнімає.
Хвилювання невидиме зовні
Розривають у грудях серденько.
І уста мої майже безмовні
Лиш для тебе шепочуть тихенько.
Ти як глянеш то зразу ж від того,
Щоки жар без жалю обпікає.
І замало простору земного,
Душу щось аж до хмари знімає.
Наче сонце без міри жадана,
Де й поділась в житті рівновага.
Отака то любов нездоланна,
Наче та розбуянена брага.
2017р.
Парище.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748103
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.08.2017
автор: Мартинюк Надвірнянський