Ломився натовп в мою душу.
Тебе чомусь там не було.
Хтось і сміятися примусив.
Там... Цілий Всесвіт! Чи село?
Я ніби й двері всі закрила,
Пусті стільці спалила в ній.
Хтось витягнув дитинства крила,
Й топив в водиці крижаній.
І важко так було злетіти
Над натовпом,що без причин
Вірвався в душу. Це ж не діти.
А там стілець... Лиш твій... Один...
Я інші палю. Бачиш дим?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747551
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.08.2017
автор: Відочка Вансель