А дощ цей такий спасенний
опісля жаскої спеки,
великі блискучі краплі
пожадливо п'є земля.
І гулко шкварчать під небом
дахи, мов гарячі деки,
і чути, як б'ються хмари
за першість іще здаля.
І листя дерев пов'яле
вилизує всю вологу,
кожденьку цілющу крапку
розжареним язиком.
У пару густу вповилась
упріла за день дорога,
сковтувши нарешті чорний,
застряглий у горлі ком.
Довкола невгамна радість,
усе підставляє тіло
під цівки, такі приємні,
аж звівкує все єство.
І навіть їжак вилазить
зі сховку свого несміло,
аби голочки відмити
і влитись у торжество.
І я вибігаю також
під дужу серпневу зливу,
і тішуся мов дитина,
промовкнувши вже за мить.
Угору здіймаю серце
і світу кричу - щаслива,
бо дощ цей приносить звістку,
що буде надія жить!
20.08.17 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747425
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.08.2017
автор: Леся Геник