Рідна мова, бідна мова, суржиком побита,
Спотворена москалями, дурнями розмита,
Розібрана на шматочки позбавлені змісту,
І зібрані знов до купи без сенсу, без хисту.
Так щоби зі світу зжити, щоб цурались знову
У абсурд возведену, скалічену мову.
Щоби довести усім що вона нездала,
Що її ніколи навіть і не існувало,
Що це взагалі не мова а непорозуміння,
І нікому не потрібне як мертве насіння,
Що давним-давно померло і час все забути...
Бо існує краща мова - з Московії чути.
Але якось всі забули, чи не хочуть знати,
Що "російська" це був суржик щоби об'єднати,
Дикі племена ординців, Київ став навчати,
І на суржику для них книжки друкувати,
Та не вдалося одно - людей з них зробити,
А тепер тим суржиком хочуть мову вбити?
Прадавнюю свою мати? Їм то звично буде
Ненавидіти всіх, хто їх вивів в люди.
А у нас - ми пам'ятаєм в чому наша слава
Українська то є руська мова Ярослава -
Наймудрішого з князів й гетьмана Богдана,
І Шевченка, і Франка, І Сірка Івана,
Мову безліч поколінь, через лихоліття,
Пронесли і зберегли крізь тисячоліття.
Ю. Брайтон
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747125
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 21.08.2017
автор: Юра Брайтон