усі ми звикли помилятись,
життя на жаль, не має рамок.
тож краще йти, і не здаватись
поміж людей : мовчливих й хамок
закресливши усі кордони
великим маркером з кишені,
усі долають перепони
набравши грошей повні жмені.
когось закинуло у гущі,
щоб заробити копійчину
на все, що треба, й хліб насущний
собі, і на малу дитину.
комусь все з легкістю дається,
буває навіть, що за дарма,
а ти береш усе до серця
опісля ходиш, як примара.
усе навкруг таке барвисте,
і всі ми звикли помилятись,
достатньо глянуть в небо чисте,
щоб більш ніколи не здаватись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747032
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 21.08.2017
автор: Mary_S