Як зливаються всі ріки у велике море,
Так зливаються всі біди у велике горе.
Смерть збирає свій врожай так що кров холоне,
І велике синє море вже від сліз солоне.
Смерть косу свою здіймає в сутінках кривавих
І вона не розбирає правих і не правих.
Бо засліплена Війною, тож все мусить вмерти.
Ріки сліз течуть і крові в володіннях Смерті.
Хто ж Війну сюди покликав, Смерть привів до хати?
Сам ховається в підвалі бо страшно вмирати?
Хто ж та наволоч проклята? Москальське поріддя!!!
Що жило у нашій хаті, приблудне безріддя.
Тож воно в лиху годину в спину ніж встромило,
Кров'ю хату залило та ще й підпалило..
І тепер весь світ побачив: Москаль не людина!!!
Це потвора і худоба, скажена тварина!
Що бажає тільки крові, тільки грабувати,
Треба гнати його з хати, а краще - вбивати.
Вірю я: ми Смерть відвернем, позбудемся лиха,
Хай іде і косить тих, хто її покликав.
Москалів і холуїв, там є що збирати,
На собі нехай почують: як воно - вмирати.
Хай Московія здригнеться у страшенних муках,
У власній крові захлинеться скажена тварюка.
Смерть збере криваву жатву. Їм не варто жити.
Щоб не було кому війни в сусідів робити.
Ну а нам дітей ростити, міста будувати,
І позбавитись нарешті скаженої вати!!!
Ю. Брайтон
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746997
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 20.08.2017
автор: Юра Брайтон