Снаряд рвав повітря, неначе папір,
Ще мить і об землю гримне,
А я пригадав твій квітковий убір
І твоє обличчя дивне.
Лякливо сахнувся військовий стрій
І тілом в землю забився,
А я пригадав твої зорі з-під вій,
В які ще не надивився.
В живих з батальйону залишилась треть,
Та ти була мій порятунок,
Я певно знав – ти сильніша за смерть,
І згадував твій поцілунок!
За друзів спочилих годиться до дна,
Жало́бою серце краєш,
Кохана! Нічого не значить війна,
Коли ти мене чекаєш!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746959
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2017
автор: Роман Лілея