Багато років проходило...
А чекали все вони....
І хотіли, щоби було диво
Бачили вони про нього сни...
І бачать : ось дитя із ними
Й щира усмішка його ясна
Грає ручками малими
І від нього у душі цвіте весна..
Та прокидаються вони все знову й знову
Не збувається цей сон у них, на жаль
Й дав чоловік дружині слово
Ми будемо таки про когось дбать...
Взяв щенятко, теж живе створіння,
Буде хоч компанію складать
Хоч й не є людське насіння
Та буде ж чимось помагать...
Виростала все собака, і розумні очі мала
Любила й була вірна людям тим
Що дружньо й тепло так ЇЇ прийняли
Охороняла чесно і сміливо їхній дім
В їЇ очах все відданість сіяла
І радість вміла їм подарувать
Та ось як сім років вона мала
Почала вона трішки сумувать
Тоді велике щастя в дім прийшло -
Довгоочікуваний син нарешті засміявся.
Й чекання у минуле відійшло...
Із ними він так щиро грався.
Багато часу довелося присвятить
Цьому дарунку із небес
Синочка, як не як, треба ростить
Уваги не отримував вже пес...
І ревнував він трохи, бо ще не привик
Та служив все ж таки безперервно
Аж ось із спальні чуть незрозумілий крик
Щось із дитиною сталося напевно
Собака вибігає із кімнати
А кров є на її зубах
Куля в лоб, за мить він зміг сконати
Й рушниця в чоловіка у руках
Ох, як це сина, думає уже нема
І забігає з страхом до кімнати
Дивиться, о Господи, велика є змія
Без голови, тому й не може вже кусати.
Великий жаль ввійшов у серце чоловіка
І думає: за що я друга вірного убив?..
Як часто суд на ближнього у серці можем мати
А потім думаєм: для чого ж я його згубив....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746750
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 19.08.2017
автор: Ксенія Львівська