вже треба йти, а що як я не хочу?
Із ряду мимовільності причин.
бо ще тримає серце рідна осінь,
хоч кадрами життя і часу плин,
лишає в літі, теплім стиглім літі.
та справжності немає, вона там,
де подихом у рідності зігріті,
молитвою - признанням, не віддам...
світанки- щастя спогадом під шкіру,
так міцно проникають, відпусти...
життя нон -стоп, частинами я вірю,
бо що ж так гірко, стогоном -пусти.
вже треба йти, стираю всі причини
у порухом руки все відпущу.
хоч серце ні, молитвою застине.
а сонце вже за обрій...я прощу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746338
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2017
автор: Квітка))