************
Чи примарилось матері, чи наснилось-таки:
Понад світом Рай-дерево розпустило гілки,
Що веселки торкається його крона густа,
А коріння до серця землі пророста.
Срібне листя поблискує й дивоцвіти-квітки,
Поміж вітами пишними - невідомі птахи:
Так сумують невтішно, хоч навколо краса,
Тихо скапують з листя чисті сльози-роса.
Вітер роси визбирує, а птахи гомонять:
- Знов до Дерева- Вирію рідні душі летять,
Що скінчились їх клопоти і тривоги земні,
Полягли наші хлопці на війні, на війні...
І вчувається матері: щось голосить здаля,
Білі птахи спустилися на розлоге гілля,
А до жінки скривавлені тягне крила один,
Пильно в очі їй дивиться - рідний син...
-Я летів сюди, матінко, у тумані-імлі
Із далекої, грішної, дорогої землі,
Що її до останку я у бою захищав
І від міни ворожої в чистім полі упав...
В чистім полі роздольному, у Донецькім краю,
Боронив я від ворога Україну свою.
Наша правда - від Господа: ми на нашій землі,
Тож Всевишнім нам велено - рятувати її.
І жахнулася мати від реальності-сну,
І молилась Всесильному, й проклинала війну...
Рідну хату покинула, коли світ заяснів,
Білим птахом полинула - до синів...
Понад світом Рай-Дерево розпустило гілки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746019
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.08.2017
автор: Світла (Імашева Світлана)