При ночі сузір'їв
стоять одиноко
тролейбуси шерхлі.
Думки їхні далекі.
Думки їхні глибокі.
От наче туманність,
ледь видка у тому депо.
За полуднем газів
шмигають наміченим шляхом.
Думки їхні похмурі.
Думки їхні стурбовані.
Не можуть й поглянути
люду у вічі.
Не можуть спокійно
триматися дроту.
Їхні вуса надсумні
з навислих терзань.
Вони б і спочили,
дихнули б на повну.
Легень же не мають.
Та й нащо вони!
Коли їх навколо
пекельне повітря,
заткане сполуками із вуглецем.
За блиску ліхтарного
міста примарного
вони розуміють:
вже близько кінець.
Усюди ж реклами.
Усюди екрани,
неонові лампи
і вежі сміття.
Тролейбуси далі кружляють
по місту.
Серця їхні великі.
Серця їхні гучні.
Із віком ридають
все більше та більше.
Ці сльози іржі
ллють даремно вони...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745842
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.08.2017
автор: Ярослав Ячменьов