От є такі – не люди, а ворони.
Їм аби «Кар!» послати до очей.
Як бачать, що без мантії, корони,
Як знають, що не маєш оборони,
Клюють дзьобами шию і плече.
Хіба болить їм сум чужий і рана?
Подзьобали, пустили з тіла кров,
Обмили бруд свій хлоркою із крана
І нумо знов із впертістю барана
Шукати жертву між людських розмов.
От є такі. Свої латають діри,
Наснагу спивши з інших тіл і душ,
Ослабивши життя чиєсь – вампіри!
Пустить би в чорне пір’я їх рапіри,
Щоб облетіло, мов пелюстя з руж.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745673
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.08.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)