Мій дар для мене – зболене прокляття.
Фальшиві нотки вічності в руках.
Душа згоряє, серце під закляттям
Любові прагне, тонучи в словах.
Мій дар – пусте, лиш тліюче багаття.
Холодний лід, що сковує в думках.
Вже відцвіло божественне латаття,
Та мерехтить по сяючих струмках.
Мій дар – шляхи космічної безодні,
Завжди здавався він мені сумним,
Але приймаю я це до сьогодні,
Хоч бачу по дорозі тлінний дим.
Прокляття? Дар? Виблискує в імлі.
Вирішувати це вже не мені...
© Володимир Верста
Дата написання: 11.08.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745662
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 11.08.2017
автор: Володимир Верста