Вбирає вись озер цілющу силу –
Тобою ж упиваюся до сліз.
Закохану й стривожено щасливу
Осінні не лякають сірі зливи:
Мені – угору, їм, нудним, – униз.
Чуттів ескіз:
Я сонце у тумані загубила.
Потоки теплі – компас мій і гід.
В тобі якась незнана досі сила
Любові, що дарує світлі крила.
Мого натхнення ти дзеркальний світ.
Думок зеніт:
Роса п`яніє мудрістю світанку –
Трава ховає цей солодкий гріх.
Лікують мрії душу-полонянку –
Здоровий глузд не вбити б до останку.
Дощі прикриють цей солоний сміх
Від всіх-усіх.....
та лише не від тебе,
всевидюче захмарне сьоме небо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745559
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2017
автор: Серафима Пант